Лекторій для старшокласників

«Те, що руйнує особистість»

(лихослів’я)

Практичний психолог: Андрощук Т.О.

Однією з найвагоміших ознак нації є мова. Завдяки рідній мові кожна людина ідентифікує себе – як українця, поляка, єврея тощо… І кожна мова світу має свої особливості, які визначаються різними епітетами та порівняннями: солов’їна, мелодійна, гортанна, лаконічна, точна… Є у кожній мові слова, що утверджують сакральні поняття: Бог, мати, батько, дочка, син. У багатьох мовах світу вони звучать подібно. І така єдність сакральних понять сприяє духовній єдності. Але, на жаль, у наш час глобалізації та інтеграції в мовлення вкорінюються інші, «інтернаціональні» слова, які спотворюють стосунки та душі, призводять до відчуження найближчих людей. Такими словами є лихослів’я, особливо нецензурна лайка. Є об’єктивні пояснення, чому лихослів’я лунає дедалі частіше.

Подвійні стандарти, ускладнення життя, прогрес безробіття та інфляція, постійна соціальна незахищеність викликають загальний стрес і призводять до того, що лаятися починають і ті, хто раніше якось утримувався від цієї звички. Така звичка поширилася у сімейне коло та у стіни школи. Особливо небезпечною стає ситуація для дітей – бо існує безліч негативних зразків для наслідування. Грубість і лайку сьогодні дитина може почути звідусіль. Лихословлять сусіди, власні друзі, друзі батьків, лихословлять однолітки і літні люди, лихословлять перехожі на вулиці. Незумисний особистий вплив різних людей вчить дитину різноманітних форм лихослів’я. Повсякчас стикаючись із лихослів’ям, дитина починає вважати таку словесну поведінку нормою і стає емоційно толерантною до грубощів і лайки, перестає їх засуджувати. Ці негативні впливи змінюють у дитини образ реальності, і весь світ постає перед нею лихослівним. Так ламаються внутрішні перепони, які не дозволяли лихословити самому. Проте ситуація не є фатальною. Сьогодні, на етапі пошуку і розробки нових моделей виховання молодого покоління, слід не заплющувати очей на реальні проблеми мовної поведінки у сім’ї та школі, а спробувати віднайти шляхи поліпшення цієї поведінки. Тому, можливо, не чекаючи на спеціальні вказівки, уже сьогодні усьому нашому учнівському загалу варто викорінювати лихослів’я, насамперед у сім’ї та школі, і розпочати – із себе. А як це зробити – поговоримо далі.

Що ми називаємо лихослів’ям.

Як елемент духовного насилля механізм примусу лихослів’я супроводжує людство здавна, хоча його постійно засуджують культура, релігія, мораль. Світові релігії, зокрема християнство й іслам, вважають лихослів’я важким гріхом, який потребує відпущення і покаяння. У численних старослов’янських джерелах зазначається, що «матерна лая» є образливою одночасно для трьох матерів: для Матері Господа, для всіх матерів людських (зокрема і матері лихослова) і для Матері Землі. У богословських підручниках зазначається, що той, хто вживає брудну лайку, перш за все ганьбить честь матерів: «Він уподібнюється до тієї потвори, яка слово «матір» пов’язує лише з блудом і брудом, і знущається з неї, хоч і сам нею народжений». У зв’язку із соціально-економічною ситуацією проблема лихослів’я на пострадянських теренах набула підвищеного «екзистенційного статусу» і зачепила ті верстви населення, які раніше не лихословили. Груба лайка поширилася у школі. Сьогодні дитина може почути від учителів: «Ану, позатикали писки!», «Не клас, а відро для сміття!», «Бидло!», «Вам слід вчитись у школі для ідіотів!». Певною «нормою», від якої вчителя вже не тіпає, є ті бридкі слова і брутальні вислови, які школярі вживають під час сварки одне з одним: «Придурок!», «Відвали!», «Урод!», «Пішов на…!» і таке інше. Очевидним є те, що ці висловлювання – агресивні, їх вживають, аби образити адресата. Словник української мови (том 6) дає таке тлумачення цього слова: «Лихослів’я – вживання лайливих, соромітних слів // Грубі, недоброзичливі слова і вирази, вживані щодо кого-небудь».

Для визначення цього явища філологи та психологи використовують ще термін «інвектива». У словнику іншомовних слів дається таке визначення: «Інвектива (лат. Invectiva oratio – «лайлива мова») – різкий викривальний виступ проти кого-небудь, чого-небудь; образлива промова, лайка, випад».

Певну частину

Лихослів’я (інвектив) можна назвати такою підгрупою лексики, яку у словниках зазвичай позначають – «нецензурне». Часто використовується термін «знижена мова». «Зниженість» – те, що не відповідає уявленням представників певної (як правило, провідної, панівної на цьому етапі історії) субкультури про належну і правильну поведінку. Також вживають терміни «некодифікована мова», «ненормативна лексика», «сленг» («жаргон»).

Лихослів’я, як правило, культурно обумовлене. Через це співвідношення «кодифікований – не кодифікований» завжди національно специфічне. «Інвектива» (лихослів’я) може вживатися у вузькому значенні (нецензурна вихватка) і в широкому – будь-який вербальний (словесний) прояв агресивного ставлення до опонента. Нецензурне лихослів’я і нецензурний жаргон не відрізняються між собою – це груба лайка.

Психологічне тлумачення лихослів’я

Лихослів’я можна аналізувати з різних точок зору. Я хочу висвітлити тут ті, які, на мою думку, дають йому найбільш рельєфну характеристику як мовленнєвому засобу і «розвінчують» деякі його позитивні риси. Найбільший практичний інтерес для нас становить психологічне тлумачення лихослів’я й оцінка його з позиції впливу на психіку людини. Важливою характеристикою лихослів’я є те, що воно може бути як агресивним, так і неагресивним. Традиційно психологічне тлумачення прокльонів полягає у поясненні їх як вербальної агресії. Та сферою життя лихослів’я є усне спонтанне мовлення, яке може бути агресивним, а може і ні. Спонтанні мовленнєві реакції на сильний стрес часто висловлюють саме прокльонами, ззовні подібними до агресивних. Лихослів’я може використовуватись для «зв’язку слів у реченні», а також у стані емоційного піднесення. Тобто існує велика кількість життєвих ситуацій, коли лайку вживають без наміру когось образити або розрядити власну агресію. Однак використання у таких ситуаціях саме лихослів’я свідчить про культуру мовця.Не викликає заперечень і той факт, що у різноманітних ситуаціях міжособистісної взаємодії лихослів’я часто-густо є виявом агресії. Агресивне лихослів’я – це будь-яка форма мовної поведінки, спрямована на образу або заподіяння шкоди іншій людині, яка не бажає цього.

У певних ситуаціях агресивне лихослів’я є активним способом виходу зі стану емоційного напруження. Проте неодмінно слід наголосити, що в такому стані не всі використовують лихослів’я. Така реакція є свідченням рівня особистісного розвитку.

Виникнення і «життя» лайки безпосередньо пов’язане з етносом. Однією з характерних рис нації є спільність мови. Мова – це начало, яке формує поняття, а через них – і сам процес мислення народів. Прокльони існують в усіх етнічних культурах, але вони різні в різних народів. Одним з основних понять етнопсихології є етнічний стереотип – відносно стійкі уявлення про моральні, розумові і фізичні риси, характерні для представників різних етнічних спільностей. Наприклад, у чукчів і ескімосів найобразливіші лайки: «Ти недотепа, йолоп, бовдур!». У винятково важких умовах, в яких живуть ці народи, невміла, нерозумна людина варта презирства. У національних культурах, де корова вважається священною твариною, назвати когось так означає похвалити його. Українська «корова» у звертанні до жінки звучить дуже образливо, бо так зневажливо говорять, і це зафіксовано у «Словнику української мови», про «незграбну, товсту або нерозумну жінку». Те ж стосується і вживання лексеми «слон». Якщо в індійців – це символ грації, то у слов’ян – назва товстої, неповороткої людини. У мусульманських країнах назвати когось «свинею» – дуже важка образа, натомість у папуасів дівчаткам нерідко дають ім’я Борома, тобто «свиня». У будь-якому суспільстві зафіксовані зоопорівняльні лихослів’я, які можна розглядати як символічні означення різних негативних рис людини. І як ми вже бачили, вибір тих чи інших тварин для інвективи дуже національно специфічний. Дві національні культури можуть приписувати одній і тій же тварині протилежні характеристики.

З точки зору етнопсихології лихослів’я – це слова, які набувають образливо-оцінного значення у свідомості певної етнічної групи. Дуже цікавим є питання генези, тобто розвитку лихослів’я. Цей розвиток безпосередньо пов’язаний із процесами антропосоціогенезу, а саме – з появою морально-соціальних табу.

Найперші табу проголошували:

• абсолютну заборону на близькі кровозмісні зв’язки;

• абсолютну заборону на вбивство родича;

• підтримку життя будь-кого з родичів незалежно від його фізичної пристосованості до життя.

У випадку нехтування табу порушника карали смертю або вигнанням, що було рівноцінним смертній карі. З одного боку, існували страшні табу, а з іншого – велике бажання їх порушити, і люди знайшли такі слова, які б замінили недозволені дії. Справді, нецензурна лайка – це найчастіше словесні порушення першого табу, а прокляття – порушення наступних – і є найдревнішим лихослів’ям. З’являлися інші морально-соціальні заборони – виникали й слова, що означали порушення. Деякі прокреативні лайки, які називають «непристойні» частини тіла, походять із ктеїчних і фалічних дохристиянських культів. У ктеїчних культах ґрунтуються інвективи «позашлюбний», «байстрюк». Виникнення інвектив, пов’язаних із темою крові, полягає в розумінні її як сакрального предмета. Отже, первинно лихослів’я було засобом вияву агресивних ставлень, способом сублімації фізичної агресії.

Ґрунтовне дослідження генези прокльонів вимагає розглянути їх і у віковому аспекті. Не викликає сумнівів існування своєрідного дитячого лихослів’я. Характерні інвективні вигуки трапляються у дітей ледь не з перших спроб заговорити. З віком «лайливий потенціал» зростає, у лексиконі з’являються різноманітні саркастичні й іронічні зауваження, обзивання, дражнилки, невигідні порівняння, плітки, наклепи та інші способи вияву неприязні.

Стратегія інвективного спілкування дорослих дуже подібна до дитячих дражнилок. Деякі їхні функції повністю збігаються з вербальною агресією дорослих, хоча існують і суттєві відмінності. У багатьох культурних ареалах діти по-різному засвоюють дорослий інвективний репертуар. Особливо «успішно» це засвоєння відбувається у сільських регіонах. Дуже важливе лихослів’я і в підлітковому віці – під час становлення особистості і перших спроб самоствердження. Такі лайки зовні повністю ідентичні «дорослим», але функціонально вони покликані інтегрувати підлітка у спільноту старших, і водночас є засобом захисту від характерних для цього віку сексуальних чи інших страхів.

Виокремлюючи когнітивні процеси (або ж особливості розвитку і функціонування пізнавальної діяльності), справедливо говорити про сензитивні періоди для сприймання різних видів лихослів’я. Це твердження можна проілюструвати простим прикладом: у віці від 3 до 5 років найдошкульнішими для дітей є дражнилки, які висміюють реальні або уявні вади дитини, порівняння з негативними героями улюблених казок та мультфільмів, і абсолютно спокійно дитина буде ставитись до вульгаризмів, а тим більше – до сарказму і злої іронії. Молодший школяр найболючіше сприймає ті слова, які знецінюють його як виконавця вимог учителя. Підлітки можуть бути найчутливішими до вульгаризмів і до тих слів, що зменшують їхню «дорослість», знецінюють їх як товаришів. Старший школяр реагує на слова, які підкреслюють його інтелектуальну і соціальну неспроможність. Його, як і підлітка, ображають сарказм і зла іронія, і вже зовсім не будуть злити дражнилки на кшталт: «Свєтка-конфетка», «Юрка-шкурка». Отже, сприйнятливість до лихослів’я пов’язана з етапом розвитку, провідним видом діяльності. Дієвість лихослів’я зростатиме, що суттєвішою для реципієнта буде знецінювана позиція.

З віком людини звужується коло осіб, які можуть образити її словом. Як правило, найдошкульніші прокльони – від важливих для нас осіб, від осіб із високим соціальним статусом. Такі прокльони можуть викликати стан фрустрації і провокацію агресивної поведінки. Таким чином, дослідження питання генези лихослів’я дозволило з’ясувати, що первинно воно є засобом вияву агресивного ставлення, а вже потім – ознакою неетичної поведінки.

Використання у мовленні лихослів’я завдає шкоди тому, що ці слова зачіпають сутнісні аспекти буття людини. За допомогою лихослів’я людину можна знецінити. Що робити з тими, хто лихословить? Не можна виправити все суспільство, але зупинити лихослів’я всередині сім’ї, класу, групи можна. І розпочинати слід із себе, беручи приклад із людей, які не лаються. Навіть у найгіршому середовищі є люди, до яких бруд ніби не пристає. Тому завжди є на кого спертися і чинити опір злу. Цих людей називають моральними і такими, що володіють нормами етикету. Моральними рисами, які визначають ставлення людини до інших, є: доброта, великодушність, гідність, скромність, милосердя. А етикет – дотримання регламентованих норм у стосунках між людьми. Ось таких орієнтирів слід дотримуватися, вдосконалюючи себе. Впливати на тих, хто лихословить, слід власним прикладом високої мовної культури. Наведемо для прикладу притчу: «Жила одна людина. У дитинстві вона хотіла переробити світ, в юності – країну, у зрілості – сім’ю, у старості – себе. На її смертному одрі рідні почули дивне зізнання: «Якби я в дитинстві почав із себе, то зараз переробив би світ». Ознакою зрілої особистості є вміння керувати собою, натомість незріла особистість намагається керувати іншими.

Не говорити поганих

Cлів самому означає не боятися бути білою вороною. Позиція «Я – виняток!» важка, але й приваблива для особистості. Із вас будуть сміятися, глузувати, якщо ви в чомусь відмінні від інших. Спробуйте вистояти у такій позиції. Нехай вас не злякають насмішки, гострі жарти і навіть самотність. Молода людина повинна знати, що в житті бувають періоди, коли поряд немає друзів, але є сім’я, навчання. Відсутність таких псевдодрузів можна і потрібно витримувати. Щоб бути «винятком», слід відмовитись від наслідування негідної поведінки. Якщо почнеш жити за цим правилом, перестанеш наслідувати інших – зможеш нарешті стати самим собою. Ми не владні над мовою інших, але наша мова нам підвладна. Це – наше дзеркало, і нехай воно буде чистим.